Етносвітлиця відкриває двері
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»
Народна мудрість
Як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Тому сьогодні ми, як ніколи, маємо повертатися до свого коріння й показати, що є непереможними, й зброя наша – не лише фізична, а й духовна.
В рамках збереження і популяризації культурної спадщини 28 червня відділ культури та туризму Яготинської міської ради презентував етносвітлицю.
Ідея створення виникла під час війни з метою не лише зберегти для нащадків культурне надбання нашої громади, а й примноживши його, у дусі народних традицій, виховувати молоде покоління. Навіть приміщення для неї обране відповідне – просочене духом історії, духом наших предків, адже ця будівля у свій час входила до, так званого, промислового містечка князя Миколи Рєпніна, який у 1820 році отримав Яготин та навколишні села як посаг за дружиною.
У двох невеличких кімнатках частково відтворено інтер’єр української оселі 50-60-х років минулого століття та кінця ХІХ – початку ХХ століття. На відміну від музею, у світлиці можна присісти на лаву чи ослін, розглянути речі побуту чи одяг, взяти їх у руки та відчути енергетику предків, що вартує тисячі слів.
Яготинщина багата талантами. У фоє міської ради були презентовані роботи місцевих майстринь: Зої Пінчук, яка у своїх вишитих роботах вправно поєднала мотиви Полісся та Київщини; Наталії Шевченко, яка творить авторські ляльки-мотанки, вкладаючи у них віру в перемогу; Ольги Гвоздьової, яка від мами перейняла досвід ткання різнобарвних доріжок. А також сучасні вироби декоративно-ужиткового мистецтва, створені вихованцями Яготинської дитячої школи мистецтв, які не тільки пасивно споживають вже створене культурне багатство, а й вносять своє у скарбничку культури.
Гостинна господиня розповіла про наповнення світлиця, бо кожен предмет в оселі має свою історію й призначення. А ще – пригостила перших гостей пиріжками з узваром. Смакуючи випічку, присутні слухали розповідь про унікальні речі, такі як, наприклад, вишита райськими птахами білим по білому сорочка, що належала жительці села Рокитне Лободі Ганні Микитівні 1883 року народження, чи весільний стрій з села Богданівки, що дивом дійшов до наших часів, адже, за старим звичаєм, хоронили жінок у тому одязі, в якому виходила заміж («У чому під вінець, у тому й в гробівець»). Тому найкращі вишиті сорочки та весільні вбрання пішли у землю.
Неможливо уявити традиційну українську оселю і без рушника, що супроводжував українців протягом усього життя – від колиски і до домовини; і в радості, і в горі. Важливі події в житті українців ніколи не обходились без рушників, які несли не тільки образно-символічний зміст, а й концентрували в собі різноманітні символічні значення. Він був завжди символом гостинності, на ньому й досі подають хліб-сіль дорогим гостям. У світлиці можна не тільки ознайомитись зі зразками автентичних рушників, які люб’язно надали для експонування наші земляки, а й зробити собі репліку, враховуючи всі необхідні моменти для того, щоб рушник став оберегом.
Етносвітлиця створена не тільки для споглядання, а й проведення різноманітних творчих та тематичних зустрічей, художніх читань, майстер-класів, етнографічних посиденьок, відтворення народних обрядів. Тож слідкуйте за анонсами на сайті відділу культури та туризму Яготинської міської ради та на Фейсбук-сторінці Яготинської центральної бібліотеки для дорослих.
Відділ культури та туризму дякує працівникам закладів культури, які долучилися до створення етносвітлиці, небайдужим мешканцям громади за наповнення її старожитностями, всім, хто надихав, підтримував і допомагав у починаннях. Адже більшість експонатів знаходилась на горищах, у бабусиних скринях, де й дочекалися свого часу і тепер зможуть повідати те, що зберігали ще за дідів-прадідів.
Запрошуємо відвідати світлицю, зазирнути до першоджерел свого народу і доторкнутися до речей сили, почерпнути корисні і цікаві знання. Рухаємося вперед до Перемоги!
