Про вулицю Катерини Білокур і не лише
В межах проєкту «Простір Катерини Білокур. 125 років пам’яті» продовжуємо досліджувати місця Яготинської громади, тісно пов’язані з іменем нашої видатної землячки.
Ця вулиця в Богданівці тиха та спокійна. Ім’я Катерини Білокур їй присвоїли у 1972 році, а до цього була просто Загреблею.
Вона веде від однієї з центральних доріг села, названої на честь льотчика-Героя часів Другої світової війни Михайла Бондаренка, через греблю ставка до музею-садиби художниці – білої хатини під номером 72. З цієї оселі, що вмостилася серед городів та квітників, пішли у світ її картини. Катерина Василівна вміла бачити красу там, де інші байдуже проходили повз, і створювати на полотні справжні поеми в барвах. За це й цінують її творчість.
Цією вулицею, тоді немощеною, з баюрами після дощу, вона очевидно ходила до сільської лавки, до родичів у Коптевичівку, чи за довідкою до сільради. Щоправда, чим старшою ставала Катерина Василівна, тим рідше виходила за межі свого подвір’я.
Цим же шляхом, але щедро встеленим квітами, 11 червня 1961 року велелюдною ходою Катерину Василівну провели в останню путь.
За життя нею діставалися до її хати столичні гості: художники, письменники, музейні працівники. Ця історія не лише про конче необхідні їй фарби, розчинники, полотно, які вони привозили. Самими своїми відвідинами вони засвідчували, що проста селянка таки може стати художницею, про яку знають навіть у Києві.
Сьогодні вулицею Катерини Білокур приїздять на Загреблю численні екскурсії – бо це дорога до краси, до самої душі України.
Є в Богданівці й інші вулиці, тісно пов’язані з Катериною Білокур. В рік смерті Миколи Кагарлицького у 2015 році богданівці віддали данину пошани людині, яка відкрила їм очі на життя і творчість їхньої землячки, перейменувавши на його честь вулицю Пролетарську, що знаходиться поруч з вулицею К.Білокур.
Микола Федосійович обійшов майже кожну богданівську хату, записав спогади всіх, хто міг хоч щось розповісти про Катерину Василівну. Богданівці зізнаються, що саме з книжок Кагарлицького довідалися про свою землячку більше, ніж знали за її життя.
Він побожно ставився до творчості Катерини Білокур, дуже любив Богданівку, став тут своїм і пишався званням почесного жителя села.
Цим же рішенням Богданівської сільської ради від 27 листопада 2015 року вулицю Фрунзе було переіменовано на вулицю Ганни Самарської.
Відома землячка з села Коптевичівки, народний художник України, лауреат премії імені Катерини Білокур Ганна Самарська (Косяченко), удостоїлася такої прижиттєвої честі через те, що гідно продовжила художні традиції своєї знаменитої вчительки.
Вона зазнала немало труднощів на своєму шляху - нужденне життя народженої у воєнному 1941 році дитини у родині солдатської вдови, тяжка сільська праця - та вперто йшла до святої мети стати художником.
Зустріч з Катериною Білокур стала для десятирічної дівчинки, яка дуже любила малювати, доленосною. Художниця змусила її повірити в себе і назвала улюбленою ученицею. «Ми з першої зустрічі зрозуміли, що вона – моя доля, а я – її надія», – згадує Г.М. Самарська.
Від 1961 року Ганна Миколаївна живе і працює в столиці українського народного розпису – Петриківці, що на Дніпропетровщині. Працюючи на фабриці петриківського розпису «Дружба», у своїй творчості вона продовжила традиції народного малярства, винайшовши свій неповторний стиль та збагативши петриківський розпис цікавими елементами.
Від середини 90-х років вона захопилася живописом, створюючи дивовижні квіткові композиції.
Своїх картин відома на весь світ художниця не любить продавати, тож здебільшого з ними можна ознайомитися в альбомах репродукцій, випущених у 2008 та 2020 роках, а наживо - в колекціях музеїв України та мистецьких галереях світу.
В експозиціях Історичного музею, Картинної галереї та Богданівського музею-садиби можна побачити роботи Ганни Миколаївни, подаровані нею землякам.
Ганна Самарська є родоначальником цілої творчої династії. Її донька – Тамара Вакуленко та онука Олеся стали відомими художницями.
Іменем Катерини Білокур названі вулиці в понад 30-ти містах України: від Чернівців до Краматорська, від Сум до Ізмаїла, зокрема й у Яготині. Багато перейменувань відбувається саме в останні роки, що свідчить про глибше усвідомлення значення творчості геніальної художниці.
Фото Богданівки люб'язно надала Людмила Моляр
