Школа імені Катерини Білокур
Продовжуючи проєкт «Простір Катерини Білокур. 125 років пам’яті», не можна оминути увагою Богданівської школи, яка від 2020 року носить ім’я Катерини Білокур.
Місцева школа була одним з небагатьох місць села, де до художниці були прихильні. Вчителі Іван та Ніна Калити допомогли приниженій, зневіреній дівчині повірити в свій талант, хоч Катерині Василівні й не довелося відчути щастя сісти за шкільну парту.
Майже ровесники художниці, молоді, освічені люди з’явилися в Богданівці у 1924 році. Іван Григорович був родом з села Капустинці, там же вчителював кілька років. В той час бібліотеки в Богданівці не було, тому саме у шкільній квартирі Калитів Катерина Василівна вперше познайомилася з творами українських класиків, книжками з історії України. Читала вона невпевнено, повільно та запинаючись. Калити вияснили, що вдома читанням Катерина займалася лише коли випадало трохи часу, маючи під руками хіба що братовий підручник, якусь газету чи перекидний календар.
Ці вчителі привели сором’язливу й скуту Катерину до драматичного гуртка, який Іван Григорович організував у престарій, вгрузлій в землю хаті. Театр її захопив, стала суфлером, а згодом почала грати ролі та малювати простенькі декорації.
Найважливішим у їхньому спілкуванні було те, що дівчина почала малювати багато, впевнено і з захопленням. Перемальовувала глечики, горщики з квітами, копіювала репродукції картин. Іван Григорович подарував їй набір кольорових олівців, папір, фарби. Важко уявити долю художниці, якби на її шляху не трапилися ці чудові люди!
Коли про К.Білокур почали писати в газетах та журналах, вчителі богданівської школи звичайно пишалися тим, що у їхньому селі є художниця. Вони ставили учням в приклад, що неграмотна жінка навчилася самотужки гарно малювати.
Але розуміли її одиниці. Катерину Василівну зрідка запрошували на зустрічі. Учні згадують, як 1937 році у новозбудовану школу її привезли на новорічну ялинку і як художниця скромно та з цікавістю спостерігала за дитячими розвагами. Або про екскурсію 1959 року, коли вчителька четвертого класу повела дітей додому до Катерини Білокур. Художниця показала незавершену роботу з ліліями, яку і через багато років одна з учениць згадує як таку, що просто засліпила її своєю красою. В школі відбирали здібних учнів і просили Катерину Василівну навчати їх малюванню.
В останні роки її життя, співчуваючи тяжко хворій художниці, дехто з учителів присилав дівчаток на допомогу: принести води, палива, прополоти квітник, збігати до крамниці. Вона віддячувала дітям гостинцями. Є спогади, що коли у Білокурів ще була корівка, Катерина Василівна просила сільських пастушків випасти і її худобину. На другий день вона дарувала дітям малюнки, на яких вони були «схожі-схожі», але їм смішно було дивитися на себе збоку, на «сидори» з обідом, на лахміття на худих плечах та пастушківський реманент в руках.
60-річний ювілей Катерини Білокур, на жаль, останній в її житті, теж святкували в Богданівській школі, і всі приготування здійснили вчителі та учні.
Сьогодні школа стала осередком збереження пам’яті про Велику землячку. Фойє поверхів прикрашають репродукції картин художниці, велике родинне дерево Білокурів. Щороку тут проводяться вечори пам’яті художниці, конкурси та виставки дитячих малюнків, уроки, на яких вчителі та учні відкривають для себе її світ.
У Богданівській школі відбулася персональна виставка народної художниці України, учениці К.Білокур Ганни Самарської до 100-річчя її великої вчительки.
Учні є активними учасниками народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня», допомагаючи дорослим відтворювати звичаї та обряди рідного села.
Богданівська школа – це місце, де дух художниці та ії любов до рідної землі навчають нові покоління бачити красу у навколишньому світі та вірити у своє покликання.
