Полотно, сповнене любові: нова сторінка у спадщині Катерини Білокур
Мальовнича Богданівка — невелике село на Київщині, відоме не лише в Україні, а й за її межами як батьківщина видатної української художниці Катерини Василівни Білокур. Її творчість є неперевершеним утіленням краси української природи, народної духовності та поетичного світовідчуття. Картини мисткині називають «чистою поезією в живописі» та «світлим образом української душі».
Попри численні дослідження, життя і творчість Катерини Білокур досі зберігають маловідомі епізоди. Один із них пов’язаний з незавершеною картиною, подарованою художницею своєму родичу — Михайлові Романовичу Сінільникову.
Родини Білокурів і Сінільників жили на одному кутку Богданівки — Загреблі. Їх поєднували тісні родинні стосунки: батько Катерини Василівни був рідним дядьком матері Михайла Романовича. Сім’ї підтримували теплі взаємини, часто збиралися разом, відвідували одне одного у святкові та вихідні дні. У спогадах Галини Синельник зазначено:
«Батьки Михайла Романовича всім серцем горнулися до Білокурів і разом з дітьми часто в неділю йшли до діда Василя та баби Якилини. Розсідалися на колоді — й гомоніли досхочу. А Катерина Василівна щось малювала і малювала…»
Михайло Романович навчався в Богданівській школі. Під час Другої світової війни він пройшов бойовими шляхами через Румунію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину, проявив мужність і відданість службі, здобувши звання полковника. Після війни проживав і працював у містах Рязані та Всеволожську, однак часто приїздив до рідної Богданівки, щоб відвідати батьків і близьких, побачити рідні місця свого дитинства.
Улітку 1959 року, під час чергової відпустки, відбулася зустріч родини Сінільників із Катериною Білокур. На той час художниця вже мала загальне визнання: її роботи експонувалися не лише в Україні, а й за кордоном. Незважаючи на популярність, Катерина Василівна залишалася простою, щирою людиною, для якої особливу цінність малио спілкування із земляками та рідним краєм.
До своєї майстерні вона гостей не запрошувала, натомість виносила картини до житлової кімнати, ставила їх у добре освітленому місці та дозволяла роздивлятися. Саме під час цієї зустрічі художниця подарувала Михайлові Романовичу Сінільникову картину — пейзаж із квітами.
Картина розміром 50 × 60 см, написана олійними фарбами на ґрунтованому картоні. Твір привертає увагу гармонійним поєднанням пейзажу з декоративним квітковим орнаментом. У центрі композиції зображено спокійний краєвид, який могла бачити Катерина Василівна за кількадесят метрів від своєї садиби: зелені луки, невеликий ставок, далечінь у легкій блакитній імлі та високе небо з білими хмарами. Пейзаж випромінює тишу, спокій і відчуття безмежного простору.
Квіткове обрамлення полотна утворює своєрідний вінок із рожевих троянд, красенів-півників, блакитних волошок, червоного запашного горошку, лавандових ротиків, зеленого листя, дрібних жовтогарячих та синіх квітів. Такий орнамент не лише надає композиції декоративності, а й створює відчуття єдності людини з природою. Колористика м’яка, пастельна, проте насичена — гармонія рожевих, зелених, блакитних і фіолетових відтінків формує поетичний настрій твору.
У правому нижньому куті розміщено підпис «Катерина Білокур», виконаний охайно, дрібним почерком. Мистецтвознавці відзначають, що художниця ніколи не робила великих або яскравих підписів, вважаючи це виявом скромності та поваги до власного твору.
На зворотному боці полотна зберігся рукописний напис:
«Дорогі мої рідні Сінільникі Михайло Романович Анастасія Дмитрівна і Наталя пробачте що ця картина не закінчена але я її дарую вам від щирого серця і на довгу і добру згадку Катерина Білокур. Червень 1959 р.»
Цей автограф, написаний без розділових знаків, передає щирість і теплоту авторки. Як і у своїх листах, художниця висловила природну безпосередність, зазначаючи: «Бо цієї премудрості ніде не навчалася…»
Картина стала родинною реліквією, яку сім’я Сінільників дбайливо зберігає як пам’ять про близьку людину та свідчення духовної щедрості мисткині.
Про існування цього твору стало відомо завдяки Олександру Васильовичу Пінчуку, директору історико-краєзнавчого музею села Богданівка. Дослідник багато років займається збиранням матеріалів про життя та творчість Катерини Білокур, вивчає історію рідного краю, записує спогади односельців, працює з архівами та особистими листами.
У 2008 році Олександр Пінчук здійснив поїздку до міста Всеволожськ, щоб особисто зустрітися з полковником Михайлом Романовичем Сінільниковим. Завдяки попередньому листуванню він уже знав про існування подарованої картини, але саме під час цієї зустрічі вперше побачив її на власні очі..
Подарунок Катерини Білокур родині Сінільників — це не лише мистецький твір, а й символ духовного зв’язку художниці з рідною землею та людьми, серед яких минуло її життя. У цьому полотні відчувається її щирість, людяність і безмежна любов до природи.
Маємо надію, що експерти офіційно підтвердять авторство цього унікального полотна і воно повернеться на батьківщину Катерини Василівни Білокур. Тоді картина зможе поповнити відому колекцію шедеврів художниці, яка вже давно стала не лише гордістю українського народу, а й справжньою візитівкою мальовничої Богданівки. Адже творчість Білокур не обмежується минулим — вона живе в сьогоденні, надихає нові покоління митців і шанувальників мистецтва, об’єднує історичну пам’ять і сучасність, красу природи й теплоту людських сердець. Кожен її витвір — це свідчення того, що справжнє мистецтво народжується з любові до рідної землі, людей і самого життя. І саме така любов робить полотна Катерини Білокур вічними, залишаючи незгасний слід у культурній спадщині України.
