У єдності та молитві
24 лютого минуло чотири роки відтоді, як розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну – роки болю, тяжких випробувань і водночас незламної віри в Перемогу. Ця дата назавжди закарбована в історії нашої держави як рубіж, що розділив життя на «до» і «після».
Цього дня для відвідувачів Яготинського міського будинку культури у фоє було розгорнуто виставку з 55 портретів загиблих під час російсько-української війни уродженців і жителів Яготинщини, що потрапили до першого тому «Книги пам’яті Яготинщини».
Передні ряди залу зайняли рідні Героїв, що полягли в боях за незалежність країни, воїнів, тих, чия доля невідома та мучеників російських катівень. На початку заходу пролунав Гімн України та пісні вихованців Яготинської дитячої школи мистецтв Аріни Трегуб і Романа Дорошенка, а реквієм «Поле моєї пам’яті» У виконанні Сергія Дорошенка супроводжувався відеорядом портретів загиблих героїв на сценічному екрані. Їхні погляди проникали до душевних глибин кожного, викликаючи сльози, а серця билися в унісон ударам метроному…
«Для родин зниклих безвісти та полонених війна не має завершення і триває в кожному телефонному дзвінку та повідомленні, у кожному дні очікування. Ми не маємо права говорити про них у минулому часі, бо доки немає відповіді - є надія. А поки є надія - є життя. Чекати - це теж подвиг. Це жити між страхом і вірою, прокидатися з молитвою і засинати з надією, триматися за кожну звістку, за кожну можливість. Сьогодні ми хочемо сказати родинам безвісти зниклих: ви не самі. Ми разом із вами в цій молитві, в чеканні, у вірі, що кожен з них повернеться додому».
Ці слова ведучих Євгенії Дяченко та Миколи Латая передували ще одному відеоряду з 70 портретів і 39 прізвищ та імен зниклих безвісти, з портретів двох полонених та імен і прізвищ ще двох, ув’язнених ворогом, наших земляків.
Коли на білому полотні екрану з’явився проморолик «Книга пам’яті Яготинщини» – видання, автором першого тому якого став колектив редакції газети «Яготинські вісті» за підтримки Яготинського історичного музею. З вуст ведучих пролунали такі слова:
«Кожен Герой із цієї книги – не абстрактний образ. Це чийсь син, чоловік, батько, найкращий друг, учень чи сусід. Ці люди не планували ставати Героями, вони просто не змогли вчинити інакше.
Книга пам’яті – це не просто друковане видання. Це документ часу. В її основі — життя наших хлопців, спогади про них і світлини, героїчні подвиги та зворушливі поетичні рядки з присвятою. Над створенням книги працювали журналісти та працівники музею, які взяли на себе непросту місію – зібрати біль у слова, а втрати – в історію. Автори спілкувалися з родинами, побратимами та друзями загиблих, збирали їхні історії та фотографії і намагалися зберегти у паперовій історії кожну деталь про їхнє життя. Таким чином ми прагнемо дати можливість не лише нашому поколінню, а й нашим нащадкам пам’ятати, якою ціною виборюється право жити у свободі.
Ця книга засвідчує, що Яготинщина єдина у шані до своїх Героїв, їхні імена назавжди вписані в історію нашого краю – у назвах вулиць, на меморіальних дошках, у спогадах. Водночас ми маємо з глибоким сумом повідомити: цей том не є завершенням, бо робота над «Книгою пам’яті Яготинщини» доти, доки ім’я кожного Героя-земляка не буде вписане в нашу спільну історію».
Пісні, хореографічні композиції у виконанні мистецьких талантів нашого краю на тлі вдало підібраних екранних сюжетів, викликали захоплення та сльози на очах численних гостей патріотично-меморіального заходу. На сцені виступали солісти Олена Звягінцева і Анна Редька, гурти «Лабіринт» і «Віста», а фінальним акордом години-реквієму до Національного дня молитви в рамках заходів до четвертої річниці вторгнення росії в Україну стали музично-театральна композиція зі свічками театру пцісні «СвіЧадо» та пісня «Непереможна Україна», яку а capella виконав оксамитовий баритон нашого краю Сергій Дорошенко.
Дай миру, Боже, цій святій землі,
Нехай у спокої зростають наші діти...
Хай ще гудуть над травами джмелі,
І пахнуть медом в полі буйні квіти...
Пошли з небес нам віри і тепла,
Навчи усіх по-справжньому любити…
І малювати барвами життя…
Дай всім до старості глибокої дожити...
Вділи хоч крихту раю на Землі,
Щоб кожен міг життям насолодитись…
Дай запашного хліба на столі…
А ще уміння з вірою молитись.
Дай миру, Боже, цій святій землі,
Щоб в кожнім дні сміятись і радіти,
І милуватись зорями вгорі,
І тішитись, що з нами наші діти...
Дай, Боже, всім квітучої весни
Із білим цвітом, в небі з журавлями...
Над нами чорні хмари розжени,
Нехай весна прийде до нас з піснями...
